Розтоцька ЗОШ І-ІІ ступенів надає послуги інклюзивної та індивідуальної освіти

Історія Розтоцької ЗОШ І-ІІст.

                            За 42 кілометри від Кременця на крутих пагорбах і долинах багатьох річок, під кронами вікових ясенів і лип заховалося сивочоле село Розтоки, перша згадка про яке датується 1545 роком.
У центрі села знаходиться двоповерхова будівля – школа. Історія школи сягає ХІХ - поч. ХХ століття. Зі спогадів місцевих довгожителів дізнаємось, що попереднє розміщення школи було там, де сьогодні садиба Сімори Івана Климовича.
Ось наприклад, Костюк Макар Дмитрович,1909року народження, згадує, що школа була недалеко від церкви, але тоді в ній не вчилися тому, що була ІІ світова війна і багато розточан було евакуйовано на схід ( фронт проходив по річці Іква)
Бистрицький Іван Дмитрович 1914року народження у своїх спогадах підтверджує, що школа дійсно знаходилась там, де садиба Сімори І.К. У ній Іван Дмитрович навчався 2 роки, також він пам’ятає, що вчителем був поляк пан Валінський (ім’я не пам’ятає), який жив за селом Волиця, за його словами навчання було безплатне. У середу і четвер до школи приходив міський священник і читав закон Божий.
Краєзнавці місцевої школи відшукали свідоцтво про закінчення школи у1927 році в с. Розтоках Сохацьким Антоном Васильовичем з якого дізнались, що в Розтоках існувала денна класова публічна школа. Навчання велося на польській мові. Вражаючим є те, що у школі вивчалась польська і російська мова, а українська на превеликий жаль – ні.
Григоренко Степан Лук’янович 1926 року народження, також підтвердив той факт, що школа дійсно була на місці садиби Сімори І.К.А ще він стверджував, що в школі було 4 класи. З 9 години навчалися 1-2 класи, з 14години – 3-4 класи. На всю школу була одна вчителька – Ніна Опаловська,яка за національністю була полячка і розмовляла також по-польськи, та все ж вільно володіла і українською, оскільки в випадках коли хтось не розумів вона пояснювала рідною для співрозмовника мовою.
Про те, що вчителькою від початку ХХ століття аж до 1939року була Ніна Опаловська підтверджує також Ільчук Павло 1926року народження. Вона проживала в приміщенні школи, а родом була із Золочева. На великі релігійні свята її возив до Золочева бричкою батько Щіпської Євдокії.
З нападом Німеччини на СРСР навчання в школі припинилося. Та це не стало на заваді, оскільки молоді люди прагнули знань. Як розповідає Костюк Федір Афанасійович 1927 року народження «військових дій у 1941-42роках на території села не було тому жителі села хотіли продовжити навчання дітей. Але навчати всіх дітей не було змоги тому лише старша молодь по-черзі збиралась по хатах, обговорювали воєнні події, і вчились. Часто таке навчання переростало в вечорниці. Організатором і вчителем був Волошин Тимофій.…»
Після війни навчання почало відновлюватися. Зі східної України приїхали молоді вчителі, які незадовго вийшли заміж за місцевих хлопців. Це Волошина Ольга Павлівна і Фендич Ольга Василівна. Оскільки попереднє приміщення школи згоріло, силами громади села було збудовано нове, - і 1945року навчання в школі відновилося.
Собчук Павло Афанасієвич 1932 року народження згадує, «у школу пішов у1945році, було 5 класів. Директором був Мушкет Іван Адамович. У 1950році школу уже закінчив і пішов в армію..» Зі спогадів Салія Степана Дмитровича 1936року народження, видно, що з 1947року школа стала семирічною, а з 1961року восьмирічною.
У післявоєнні роки директором школи були: Фастовець..,Осадчиний.., Кулеша Г.К. за ініціативою і зусиллями останнього було побудовано 2 нових приміщень школи.
Згадують жителі села веселу вдачу директора школи Пресепко Тетяни Теодорівни. А також сувору настанову Рачуня І.О. і Букала П.І.
Оскільки школа розміщувалась у трьох глиняних приміщеннях 70-х роках постало питання про будівництво нової школи. Її будівництво припало директору школи Фендич Ользі Василівні. Ото ж на кошти держави і місцевого колгоспу у 1970року було вже збудовано сучасне приміщення школи з просторими світлими класами.
У 1978році школу очолив Григорчук Степан Сергійович, який приділив велику увагу зміцненню матеріальної бази школи. Його зусиллями було обладнано спортивний майданчик, побудовано кролятник, в якому утримувалось більше 200 кролів.
Згодом у 1981 році керівництво школи перейшло до Фабіяна Володимира Павловича. Під його керівництвом школа прийняла шестирічок, для яких спеціально було обладнано ігрову кімнату, у новому приміщенні почала функціонувати їдальня.
У 1994році директором школи був призначений Сімчук Олександр Феодосійович, який взяв собі за мету забезпечити школу місцевими педагогічними кадрами.
З 2006 року школу очолює Довгалюк Людмила Василівна, під її керівництвом школа успішно функціонує і сьогодні.
Сьогодні педагогічний колектив нараховує 21 учитель, 20 з них мають вищу освіту, 3 учителі мають вищу кваліфікаційну категорію, 6 вчителів – спеціалісти І категорії, 6- ІІ категорії, 6 вчителів - спецііалісти.  ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕКТИВ – це поєднання молодості і досвіду, краси і мудрості. Ось наприклад  Григорчук Надія Михайлівна має 40 років педагогічного стажу, Тріщук Галина Федорівна – 41 рік, та все ж вони охоче діляться досвідом з молодими вчителями.
Здобуті у школі знання випускники охоче застосовують у своєму житті, деякі з них присвятили своє життя навчанню інших.
Такі вчителі як: Сімчук О.Ф., Букай Н.Я., Колос Л.В.,Кравець О.О., Чернобай Г.П., Фабіян І.В., Фабіян Н.М.,Кравець Н.М., Тріщук Г.Ф., Лясковська Г.А.,Процюк М.Л.,Дармограй Л.М., Дармограй Л.О., а також директор школи Довгалюк Людмила Василівна – випускники даної школи. Ці та інші люди, які присвятили усе своє життя рідній школі, навчанню та вихованню молодого покоління, майбутнього села та нації.
Школа може пишатися своїми випускниками, такими як: Дармограй Микола Лук’янович –полковник збройних сил, працює і живе у Москві., Щіпський Олександр Васильович –доктор медичних наук, професор, працює у Москві., Сидорук Анатолій Васильович –викладач Волгоградського медінституту та багато інших. Отже, школа села Розтоки успішно функціонує з роками накопичуючи досвід, виховуючи все більше і більше молоді, дає їм надійне і міцне підґрунтя для подальшого життя. Оскільки діти - наше майбутнє, то можна сміло сказати, що наше майбутнє у наших руках …