19 грудня вся Україна святкує день святого Миколая Чудотворця. Цей святитель міста Мір Лікійських, який жив у IV столітті, вшановується всім християнським світом, як заступник і покровитель всіх бідних, знедолених, несправедливо ображених, а також всіх подорожуючих. Майже в кожній українській оселі поруч з іконами Спасителяі Богородиці можна побачити і образ святого Миколая Чудотворця. Святим він став не одразу. Коли він жив на Землі як проста людина, то дуже любив допомагати людям. Ще коли він був маленьким хлопчиком, то допомагав своїм товаришам так, що вони не здогадувались, хто це їм допомагає.

А коли святий Миколай Чудотворець виріс, то працював у церкві, став архиєпископом і продовжував допомагати людям. Бідні вдови, безприданиці, хворі й інваліди знаходили перед порогом свого житла несподівані дари в той час, коли дуже потребували такої допомоги. Миколай любив допомагати у справах просвіти, мистецтва і науки. Працьовиті студенти, наполегливі вчені отримували несподівану фінансову допомогу, коли вони опановували науку і намагалися винайти хороші речі для людей. Особливо Миколай любив знаходити дітей, які багато працювали, щоб опановувати навчання і різні вміння. А коли це були щирі чемні діти, тоді Миколай постійно піклувався, щоб з них виростали хороші люди і чудові професіонали.

Коли ж прийшов кінець його земного життя і Миколай став перед Богом, то за добрі діла Бог визначив йому вічне духовне життя і спитав, в якому вигляді Миколай бажає приходити на Землю до людей. Миколай сказав, що він дуже хоче приходити в день свого народження (19 грудня), втілюючись в особи добрих чоловіків, з подарунками до дітей, які були щирими, чемними і з великим старанням опановували знання і вміння.

І сказав тоді Бог, що так і буде. І це так є, і так буде завжди.

Протягом року допомога Святого Миколая, переважно духовна – це коли людина раптово починає розуміти, що треба зараз зробити, щоб змінити ситуацію на краще. А стосовно випадків з чудовими результатами, просліджується закономірність визнання особистих заслуг людини – старші люди, з життєвим досвідом можуть Вам розказати про такі випадки.

Разом з тим, спонтанно поширюючись по всій Україні, звичай святкування Миколая починає втрачати самобутність, все більше виявляє ознаки відірваності від традиційного наро­дного коріння. До його змісту привноситься багато загальників, надуманого, такого, що суперечить як народним уявленням про образ Миколая святого, так і обрядовим дійствам, що пов’язані з цим святом. Скажімо, в сценарних розробках часто подибуються вирази на кшталт: “він прийшов до нас з далеких небесних просторів”; “звідси, з неба я бачу кожну дитину”; “у дитячий край щасливий йде весела вість, бо коником білогривим їде з неба гість” і т.ін. Але ж на білому коні традиційно з’являється інший Святий – це архистратиг Михаїл, в якого своє призна­чення. А святий Миколай ніколи не мав білого коня. До того ж і вдягнутий він просто. Ось як про це повідує легенда: “Аж за четвертим разом з’явився Святий Миколай перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті, руки в грязі…
- Де ти був? – спитав Бог.
- “Помагав мужикові воза з багна витягнути…”

Та чомусь нині одягають його не в просту одіж, а в дорогі ризи, наче пана. Звичайно, може на це мати свій вплив церковно-християнський життєпис Святого. Та є його розуміння народне. Миколай допомагає нужденним, роздає дарунки і старається бути непоміченим, якомога менше звернути на себе увагу. Ратаєм і сівачем уславлює його споконвічна народна уява. До нього звернені наші молитви і молитви дітей. Так, саме молитви, а не листи, в яких замовляються подарунки: «…принеси мені велику ляльку». Та й звірі в його присутності стають миролюб­ними: «…сидить заєць поруч з вовком і не боїться його».